mysliwiec

Байстрюк Микола Корнєйчуков був позашлюбною дитиною одесита Еммануїла Соломоновича Левенсона і полтавської селянки Катерини Осипівни Корнєйчукової( котра була прислугою у Левенсонів).
В Одесі хлопчина вступив до гімназії, але через “низьке походження„ , у п'ятому класі його відрахували( малий Микола дуже страджав у дитинстві через своє позшлюбне походження) .
По батькові «Васильович» було надано Миколі хрещеним батьком. З початку літературної діяльності Корнейчуков використовував псевдонім «Корній Чуковський», до якого згодом додалось фіктивне по батькові — «Іванович».
Після революції псевдонім «Корній Іванович Чуковський» стало його офіційнім іменем, по батькові та прізвищем. Його діти вже офіційно носили прізвище Чуковських та по батькові Корнійович/Корніївна.

Про відомого письменника розповідає його онук Дмитро Чуковський



Для початку особиста історія.
У моєму дитинстві купити хороші дитячі книжки було непросто. І мій дідусь написав Корнієві Чуковському, що у нього є маленька внучка, але, на жаль, книг Чуковського в магазинах не знайти. Через деякий час поштою ми отримали книгу від самого письменника.

Його онук Дмитро Чуковський згадує, що він, як і інші члени сім’ї, допомагав дідусеві Корнієві Івановичу в поштових справах.

– Я забирав книги і повинен був нести їх на пошту і все це розсилати. Ми всі, не тільки я, а також моя сестра, мій брат, всі якось в цьому сенсі повинні були дідові допомагати. І робили це з великим задоволенням. Ми так само розбирали пошту, оскільки вона приходила головним чином на московську адресу, а потім потрібно було все це привезти в Передєлкіно під Москвою, де був заміський будинок. Було дуже багато листів. Разом з дідом ми сортували їх.
Якщо там був поштовий переказ, наприклад, за публікацію якої-небудь казки, він завжди говорив:
«Треба знати, як моргати, щоб карбованців дістати».

– Корній Чуковський писав російською, але в одному інтерв’ю Ви сказали, що рідною його мовою була українська.

– Справа в тому, що у нього ж не було батька. У нього була мама, яка була за походженням із селян Херсонської губернії. Вона була за нашими поняттями малограмотною. За спогадами мого батька, вона соромилася говорити російською, бо розуміла, що в неї багато вад у цьому сенсі. Вона говорила, звичайно, з Корнієм Івановичем українською. Це була її мова.
Коли він став дорослішати, можливо, якось ця мова перейшла у російську, звичайно, стала її основною, але спочатку те, що він чув від своєї мами: колискові, казки – що могла розповідати жінка селянського походження – все це було українською.
Вона була прачкою, годувала сім’ю з трьох осіб. У мого діда була ще сестра Маруся. Тож, його мамі було дуже важко, але попри це вона зуміла все-таки віддати мого діда в дитячий садок, де він познайомився якраз із Володимиром Жаботинським (майбутній відомий єврейський письменник та політичний діяч – ред.), а потім – до гімназії, в якій він не довчився, але тим не менш, отримав базові знання.

– Відомо, що Корній Іванович не тільки любив Шевченка, Котляревського, а й знав напам’ять «Кобзар»...

– Він завжди дуже багато уваги приділяв Шевченку. Для нього це був поет, якого він дуже добре відчував. Наприклад,( Read more... )

1945
Священная Песня Советского Народа
©
Д. Заславський, советский журналист.

"Русский народ занимает в Советском Союзе почетное место не только в силу своей величины, но также вследствие роли, которую он сыграл в создании советского государства, в результате большого опыта и культуры.
Все народы Советского Союза осознают это. Они составляют одну семью. Но, как в каждой гармоничной и трудолюбивой семье, младшие члены смотрят с уважением на старшего, и это уважение не установлено законом, ни накинуто силой, но естественно укоренено в целой системе советского общества.
Есть люди, которые считают себя учеными, но и до сих пор путают понятия "российской" с "советским". Некоторые даже говорят, что находят противоречия. Новый советский гимн делает отношения между Большой Русью и Советским Союзом ясными.
... российский народ не отождествил себя с другими народами. Он сохраняет свою индивидуальность. Он гордится своим именем и своим прошлым. Он идет впереди других советских народов потому, что имеет больший исторический опыт; и другие народы, которые только недавно получили свое независимое политическое существовании и не получили достаточного культурного опыта, имеют чему поучиться от него ".



2016
За Победу!
©
Александр Проханов

"В каждом русском человеке живет идея русского возрождения, русской государственности...
Мы опять должны ощутить себя бессмертным, непобедимым, великим народом, который и создан Господом Богом на земле, чтобы быть неодолимым, чтобы вызывать на себя мировую тьму и превращать её в свет.

Есть три божественные силы: сила русского слова, сила русского оружия, сила русской веры, религии, чаяние райских высот.
О них надо говорить с нашим народом. Эти проникновенные слова требуют огня в глазах, требуют замирания сердца. Мы должны предложить народу не только невысокую цену на нефть, но и великую небесную ценность, русское царствие небесное.
У всех русских людей есть желание свести небо на землю, построить рай на земле.
Хотя говорится, что это грешно, рай на земле нельзя построить.
Но вся русская история, весь русский опыт говорит о том, что мы сводим Небо на землю, строим здесь Рай.
У нас не получается, мы иногда грешим. Но желание увидеть в каждом камне, в каждом стебле божественную красоту, райскую гармонию — неодолимо".



* * *

Подробнее здесь:
Сущностное, Русскомірское, контекстное.

На той, которую писали помоскаленные украинцы, денационализированные до степени русскости евреи, такие же полуукраинцы-полуевреи и прочие, объединяло которых одно:
В своих текстах они старательно избегали малейшего акцента на своё родное национальное.

Сидит в Чукоккале такой себе Чуковский, и пишет на русском для русских детей так, как он, выросший в Одессе сам нерусский, представляет себе - как по его нерусскому мнению, должна бы выглядеть русская детская книжка для русских детей.

Потом закроется в комнате с двумя хохлами генералами, отведет с ними душу, споют вместе своих рідних українських пІсень, поплачут, вытрут слезы, и опять, стряхнуть с себя лишнее родное, как Сон любимого Шевченка, перо в руку, и творить - уже не как украинец, а как русский писатель.

В другом месте сидит ещё один детский русский поэт Самуил выросший под Воронежем и тоже себе пишет подобное, вычеркивая из текстов всё, что могло бы навести будущего читателя на мысль о национальности Маршака.
То есть - все честно сочиняют свои фєнтези (в соответствии с своим представлением "как там у них, у русских, положено").

Один только потомственный слуга всех господ - потомок постельничего, дворня дворянин МихАлков честно со знанием дела прославляет силовые структуры выставляя их в лучшем виде ("дядя Стёпа милиционер").

Всё вместе называется национальная детская литература славянского русского народа.



* * *
P.S.
Про поплакать за закрытыми дверьми с генералами - читать тут: