mysliwiec

Автор книги «Куркулі. Спогади, свідчення, роздуми» Микола Дніпренко був депортований ще ненародженим разом зі своїми односельчанами з села Любимівка Карло-Марксівського (нині − Дніпропетровського) району 3 березня 1930 р., а звився на світ 26 квітня в соборі Андрія Первозванного, перетвореному у пересильну тюрму.
Завядки мужності матері, що не побоялася втекти за першої нагоди з новонародженою дитиною, кмітливості батька, який втік з Архангельських лісозаготовок, допомоги простих і сердечних людей хлопець вижив, пройшов етап поневірянь куркульської дитини і всупереч всьому закінчив школу з золотою медаллю, Московське Вище технічне училище імені Баумана, став кандидатом технічних наук, працював старшим науковим співробітником Інституту чорної металургії Академії Наук України в м. Дніпропетровську і все своє життя до власних спогадів тяжкого дитинства додавав усні свідчення своєї рідні.
Автор звертається до історії рідного села, яка сягає другої половини ХVIII ст., виясняє походження його жителів, аналізує свідчення свого діда Якима Семеновича про те, як здійснювалася селянська реформа 1861 р. далі він простежує еволюцію селянських господарств, зокрема, на прикладі господарства свого діда, яке міцнішало завдяки самовідданій, дружній і тяжкій праці великої родини.
Тут знаходимо досить цікаві етнографічні замальовки родинного життя.
Як пише мемуарист, «справжнє лихо почалося, коли світова війна переросла у громадянську. Настало пекло. Одна армія змінювала іншу».
Микола Дніпренко пише про наслідки для їхньої родини голоду 1921-1922 рр., відродження господарства у період НЕПу, а незабаром – утиски і зневагу трударів, яким приклеювали тавро «куркуль».
Автор мав намір продовжити свою розповідь у наступній книзі, «якщо дозволить здоров’я». А воно не дозволило… Незабаром після завершення книги, датованої груднем 2006 р., автор помер від тяжкої хвороби.
Його рідня виконала його заповіт і свій родинний обов’язок і за власний кошт накладом
всього у 100 примірників видала це важливе свідчення епохи.