![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Нічто нє ново пад луной...
Скандал із тим, як керманич радянської літератури Максім Ґорькій назвав українську мову «наречием» і здивувався, що її не витіснив «всемирный язык»,....
Невдовзі.. московський Головліт тиражем 50 тис. штук випустив лубочний плакат із картиною Олександра Моравова «Базар на Україні» і віршем невідомого автора:
«Возле скрипки, средь народа хлебороб пустился в пляс, он зерно коопу продал и отпраздновал тотчас».
1920-ті. Москаль Моравов малюнком «Базар на Україні», тролить українців.
У серпні 1927 року Всеукраїнська спілка пролетарських письменників отримала лист від російських колег із журналу «На литературном посту»:
«Для отдела «Писатели о себе» нашего журнала очень бы хотелось иметь сведения о работе некоторых выявившихся наших писателей. Редакция обращается к вам с большой просьбой сообщить нашу просьбу тов. Тычине, Франко и другим по вашему усмотрению. При беседе просьба прилагать фотографическую карточку....»...
(українськи письменники у 1929 році їдуть в Москву)
У цей час (у Москві) крізь натовп протискується юнак, підходить до Якова Качури й Івана Кириленка і, скоса позираючи на Наталю Забілу, ввічливо звертається:
- «Скажите, пожалуйста, а Леся Украинка приехала?».
Качура ніяковіє, поглядає на Кириленка і врешті сумно відповідає:
«Не приїхала, бо вона ще 1913 року померла».
Юнак швидко й непомітно зникає.
Пізніше Миколу Куліша переплутали з Паньком Кулішем. Дотепник Леонід Чернов кепкував:
«Ви вже, мабуть, чули, як зворушливо дякували Миколі Кулішу видатні робітники московського друку:
— Ви стільки насолоди дали нам своїм незрівнянним твором «Чорна рада».
І, до речі, що поробляють ваші друзі: Іван Франко, Шевченко і Леся Українка?
Кажуть, що Куліш з горя пішов дивитись «Дни Турбиных» і остаточно переконався, що п’єса ця шкідлива:
в театрі в нього витягли гроші й документи».
У відповідь на малюнок Моравова, жидопетлюровець Борис Фрідкін цим своїм малюнком «Базар в РСФРР», тролить москалей.
-«Бажаючи АХРР’івським художникам і надалі з таким самим успіхом виображати побут народів СРСР, даруємо їм оцю картину, спеціально замовлену редакцією».
Під час дискусій до зали тихо й непомітно ввійшов Сталін і сів край столу. Його завважили не відразу, а коли впізнали, то почали аплодувати.
Сталін був у своєму традиційному френчі, м’яких чоботях, із люлькою. Він уважно вислухав Кагановича, запитання до нього, а потім виголосив півгодинну промову про лєнінську національну політику. Говорив він тихо, тож письменникам довелося зсунути стільці, щоб усі могли добре чути.
Сталін пояснив, що національні культури через їх зміцнення треба об’єднати на базі соціалістичної культури, і запевнив українців, що спільна інтернаціональна мова виникне нескоро і це буде не російська.
Андрій Панів у звіті про поїздку писав, що розмова в ЦК партії багатьом буде пам’ятна, а стенограму її прочитає кожен, хто цікавиться національним питанням. Стенограма збереглася, але от імен українських письменників у ній немає: усі вони фігурують як «Голос» або «С места».
Українці вже встигли подивитися в Москві «Дни Турбиных» Булґакова, і Сталін сам заговорив про цю п’єсу. Тому посипалися обурення й вимоги:
«Стало почти традицией в русском театре выводить украинцев какими-то дураками или бандитами».
Сталін захищав Булґакова як міг і зрештою не витримав:...
11 березня 1935-го, обвинуваченого Валер’яна Поліщука запитали на допиті:
«В феврале 1929 года вы с делегацией украинских писателей ездили в Москву и вместе с этой же делегацией были на приеме у т. Сталина. Припомните, какой вопрос задали вы т. Сталину?»
— «Мой вопрос т. Сталину был приблизительно сформулирован так:
-«Почему до сих пор не присоединены к УССР Воронежская и часть Курской губернии, заселенные украинцами?»
І через п’ять років (після 1929 року) Сталін особисто підписував розстрільні списки зі смертними вироками присутнім тоді на зустрічі українським письменникам.
Повністю тут:
Леся Українка, Булґаков і Кубань
Українські письменники в гостях у Сталіна
Скандал із тим, як керманич радянської літератури Максім Ґорькій назвав українську мову «наречием» і здивувався, що її не витіснив «всемирный язык»,....
Невдовзі.. московський Головліт тиражем 50 тис. штук випустив лубочний плакат із картиною Олександра Моравова «Базар на Україні» і віршем невідомого автора:
«Возле скрипки, средь народа хлебороб пустился в пляс, он зерно коопу продал и отпраздновал тотчас».
1920-ті. Москаль Моравов малюнком «Базар на Україні», тролить українців.
У серпні 1927 року Всеукраїнська спілка пролетарських письменників отримала лист від російських колег із журналу «На литературном посту»:
«Для отдела «Писатели о себе» нашего журнала очень бы хотелось иметь сведения о работе некоторых выявившихся наших писателей. Редакция обращается к вам с большой просьбой сообщить нашу просьбу тов. Тычине, Франко и другим по вашему усмотрению. При беседе просьба прилагать фотографическую карточку....»...
(українськи письменники у 1929 році їдуть в Москву)
У цей час (у Москві) крізь натовп протискується юнак, підходить до Якова Качури й Івана Кириленка і, скоса позираючи на Наталю Забілу, ввічливо звертається:
- «Скажите, пожалуйста, а Леся Украинка приехала?».
Качура ніяковіє, поглядає на Кириленка і врешті сумно відповідає:
«Не приїхала, бо вона ще 1913 року померла».
Юнак швидко й непомітно зникає.
Пізніше Миколу Куліша переплутали з Паньком Кулішем. Дотепник Леонід Чернов кепкував:
«Ви вже, мабуть, чули, як зворушливо дякували Миколі Кулішу видатні робітники московського друку:
— Ви стільки насолоди дали нам своїм незрівнянним твором «Чорна рада».
І, до речі, що поробляють ваші друзі: Іван Франко, Шевченко і Леся Українка?
Кажуть, що Куліш з горя пішов дивитись «Дни Турбиных» і остаточно переконався, що п’єса ця шкідлива:
в театрі в нього витягли гроші й документи».
У відповідь на малюнок Моравова, жидопетлюровець Борис Фрідкін цим своїм малюнком «Базар в РСФРР», тролить москалей.
-«Бажаючи АХРР’івським художникам і надалі з таким самим успіхом виображати побут народів СРСР, даруємо їм оцю картину, спеціально замовлену редакцією».
Під час дискусій до зали тихо й непомітно ввійшов Сталін і сів край столу. Його завважили не відразу, а коли впізнали, то почали аплодувати.
Сталін був у своєму традиційному френчі, м’яких чоботях, із люлькою. Він уважно вислухав Кагановича, запитання до нього, а потім виголосив півгодинну промову про лєнінську національну політику. Говорив він тихо, тож письменникам довелося зсунути стільці, щоб усі могли добре чути.
Сталін пояснив, що національні культури через їх зміцнення треба об’єднати на базі соціалістичної культури, і запевнив українців, що спільна інтернаціональна мова виникне нескоро і це буде не російська.
Андрій Панів у звіті про поїздку писав, що розмова в ЦК партії багатьом буде пам’ятна, а стенограму її прочитає кожен, хто цікавиться національним питанням. Стенограма збереглася, але от імен українських письменників у ній немає: усі вони фігурують як «Голос» або «С места».
Українці вже встигли подивитися в Москві «Дни Турбиных» Булґакова, і Сталін сам заговорив про цю п’єсу. Тому посипалися обурення й вимоги:
«Стало почти традицией в русском театре выводить украинцев какими-то дураками или бандитами».
Сталін захищав Булґакова як міг і зрештою не витримав:...
11 березня 1935-го, обвинуваченого Валер’яна Поліщука запитали на допиті:
«В феврале 1929 года вы с делегацией украинских писателей ездили в Москву и вместе с этой же делегацией были на приеме у т. Сталина. Припомните, какой вопрос задали вы т. Сталину?»
— «Мой вопрос т. Сталину был приблизительно сформулирован так:
-«Почему до сих пор не присоединены к УССР Воронежская и часть Курской губернии, заселенные украинцами?»
І через п’ять років (після 1929 року) Сталін особисто підписував розстрільні списки зі смертними вироками присутнім тоді на зустрічі українським письменникам.
Повністю тут:
Леся Українка, Булґаков і Кубань
Українські письменники в гостях у Сталіна
