mysliwiec

Після наради в Міністерстві освіти поступово виходжу зі стану «нокдаун». По-маленьку відновлюю здатність розмовляти. Якщо відкинути кола, якими ми ходили з 15.00 до 18.20 навколо двох питань: вчителі-сепаратисти і мова освіти, наша розмова скорочено виглядає так:
- Пане Юрію, як покарати викладачів, які агітували за так звані ДНР-ЛНР, організовували референдум, а тепер і далі працюють у нашій освіті, навчають наших дітей. Їм ще й нагороди влада дає.
- У Міністерства немає ВАЖЕЛІВ впливу. Звертайтеся до СБУ.
- Чому Ви, маючи купу звернень і сигналів про проблему з учителями-сепаратистами, НЕ ЗАКЛАЛИ такі ВАЖЕЛІ в новий Законопроект про освіту, який Ви подали до Верховної Ради? В цьому Законі немає жодного згадування про дану проблему, чому?
Включається здивований міністерський юрист:
- А Ви що, закон читали?
- Ми читаємо все, що Ви пишете і бачимо все, що Ви робите. Чому Ви не заклали в новий закон вирішення даної проблеми?
- Подайте пропозиції, - каже Кононенко, - ми їх перенаправимо Верховній раді.
- Ми то подамо. Але чому це не зробило Міністерство? Скільки разів я чула тут у Міністерстві: «От почекайте, приймемо новий Закон про освіту, і все вирішимо». Ви подали новий закон – і в ньому жодним словом не згадується проблема вчителів-сепаратистів, наче їх не існує. У нас війна, і тема актуальна. Чому в законі про це не йдеться?
Міністерський юрист не витримує.
- Можна я візьму ноутбук і пошукаю?
Юрій Кононенко дозволяє. Юрист приносить ноутбук і починає вивчати проект закону про освіту, який подало Міністерство до Верховної Ради. Ми з активістами здивовано переглядаємося. Чомусь були впевнені, що Закон про освіту писали міністерські юристи.
Виявляється, його писав хтось інший. Цікаво, хто?
- У мене наступне питання, - продовжую я. – ( Read more... )