mysliwiec

1953–Washington, DC:
Тhe restaurant, inviting everyone to enjoy "Free Borst" in celebration of Stalin's death.

Официальная версия СРСР гласит, что традиция отмечать 8 марта связана с "маршем пустых кастрюль", который провели в этот день в 1857 году текстильщицы Нью-Йорка.
Они якобы протестовали против неприемлемых условий труда и низких зарплат.
Интересно, что в тогдашней прессе не было ни одной заметки о такой забастовке,а историки выяснили, что 8 марта 1857 года – было воскресеньем. Весьма странно устраивать забастовки в выходной.

В 1857 году в Нью-Йорке женщины действительно протестовали, но были это не текстильщицы, а проститутки,которые требовали выплатить зарплату матросам, которые воспользовались их услугами, но не имели денег заплатить.

В 1894 году, 8 марта, в Париже проститутки снова провели демонстрацию. На этот раз они требовали признать их права наравне с теми, которые шьют одежду или пекут хлеб, и учредить специальные профсоюзы.

Это повторилось и в 1895 году в Чикаго, и в 1896 в Нью-Йорке – незадолго до памятного съезда суфражисток в 1910 году, где и было решено объявить этот день женским и международным, как это предложила Цеткин.

Сама Клара Цеткин тоже проводила подобные акции. Все в том же 1910 году, вместе со своей подругой Розой Люксембург, она вывела на улицы немецких городов проституток с требованием прекратить бесчинства полиции.

Вот только в советской версии истории проституток заменили на “трудящихся женщин”.

В СРСР этот праздник притащила подруга Цеткин, пламенная революционерка Александра Колонтай.

Та самая, которая покорила Советский Союз “великой фразой”:
-“Отдаваться первому встречному мужчине надо так же легко, как выпить стакан воды”.

8 марта стало официальным праздником в СССР в 1921 году.


kp.ua/Комсомольская правда

"Тысячи русских в день смерти советского диктатора Иосифа Сталина принесли цветы на его могилу у Кремлевской стены на Красной площади в Москве.
Это уникальный феномен, учитывая, что Сталин погубил больше русских, чем даже Гитлер".




Адольф и Иосиф одобряют

За рибу гроші - 4

Отже, безхмарний білінгвізм як модель мовних контактів не працює ані в Україні, ані деінде у світі — такого висновку ми дійшли в попередній «мовній» колонці (див. Тиждень № 1–2, 4, 6). Мови не вміють мирно співіснувати, вони змагаються, воюють і насамкінець перемагають одна одну з відповідними наслідками для переможеного.
«Серед живих має залишитися тільки один», як ствер­­джували герої відомого серіалу про шотландського горця (якраз слушна ілюстрація до сумної долі шотландської гельської мови).
Безконфліктний білінгвізм — це міф.
А що не міф?


Півстоліття тому американські лінгвісти Чарльз Ферґюсон і Джошуа Фішман запропонували модель мовної взаємодії, яка дістала назву «диглосія» (буквальна калька з «білінгвізму», тільки на грецькій, а не латинській основі).
Якщо спрощувати, картина бачиться такою: є мова з високим статусом (High Language), котра обслуговує офіційні, складні, престижні ситуації, а є з низьким (Low Language), котрою користуються в побуті.
Дистанція між H і L може бути різна: «очищена» й «брудна», але та сама мова (як у Греції до останньої чверті минулого століття) або мови досить віддалені (як у середньовічній Англії, де верхівка й міське населення послуговувалися французькою аж до 1349 року, чому поклала край лише епідемія чуми, від якої вимерло майже все населення Лондона).


Із розвитком масових комунікацій, передусім радіо, телебачення, а віднедавна інтернету, процес витіснення «низької» мови «високою» пришвидшується.

Тут варто нагадати, що довгий час, подекуди аж до початку XIX століття, привілейовані верстви різних країн уникали спілкування живою народною мовою.
Ґете присвятив свою першу драму королю Пруссії Фрідріху й дістав зневажливий відгук: мужицька німецька не пристосована до відтворення високих думок та почуттів, краще молодий талант писав би французькою...
Освічені класи України в XVII столітті виробили штучну словено-руську мову на базі церковнослов’янської, саме нею творили інтелектуали з кола Могилянки й писав Сковорода.
А от при дворі Речі Посполитої, як підказує професор Михайло Кірсенко, навпаки, радо спілкувалися руською (= українською) поряд із латиною, аби лише не переходити на плебейську польську.
Ну про звичаї російської аристократії початку XIX століття, зображені у «Війні і мирі» Толстого, ми пам’ятаємо зі школи.

Читайте також: За рибу гроші-3

Вибір того чи того варіанта серед мовної пари щоразу визначається етикетом та прагматикою.
Мій знайомий чаклун зі СТО спілкується нормальною українською, доки не торкається автомобільних тем: тоді непомітно для себе переходить на російську, бо виробився такий багаторічний рефлекс. До того ж не факт, що він негайно зорієнтується, як буде рідною «ґазораспрєдєлітєльная сістєма».
Така поведінка дістала назву code switching (перемикання коду), і вона спостерігається щоразу, коли ми скачемо з мови на мову, або не знаходячи потрібного виразу, або підкоряючись звичці.Звичка — ось ключовий фактор.
Мало хто з нас керується в щоденній поведінці, мовній зокрема, високими мотивами, і навряд чи варто когось за це засуджувати.
Ми діємо, як нам зручно.
Ну а стандарти спілкування нам задають:
а) освіта;
б) засоби масової інформації;
в) органи влади.
І вже потім особисті переконання.

Читайте також: За рибу гроші-2

Звички можуть мінятися стрімко, хоча не варто недооцінювати відомі психотравми від сприйняття української не лише як непросунутої мови аутсайдерів, а насамперед як чинника небезпеки, коли підкреслене її вживання ставало приводом для політичних звинувачень у «буржуазному націоналізмі», й ця фрустрація тривала кілька десятиліть.
Може здатися, що все просто: буквально за п’ять хвилин до російської анексії кримські «еліти», геть позбавлені українського сентименту, віддавали своїх дітей до україномовних ліцеїв, бо прагнули забезпечити їхнє майбутнє. Працює!
Або не так просто з огляду на той-таки фактор післямайданної «толерантності», коли виявляється, що знання державної не є обов’язковим для кар’єри й можна стати міністром або головою держадміністрації, не вивчивши її, — тут я натякаю зовсім не на М. Я. Азарова.

Читайте також: За рибу гроші-1

Таким чином, залежно від політики уряду у вузькому розумінні й від успішності Української держави як проекту в найширшому сенсі на нас чекає один із двох сценаріїв:

-або українська безальтернативно затвердиться в статусі H-мови, підтягуючи під себе повсякденні практики,
і тоді впродовж найближчих 50 років (два покоління) країна повернеться хоча б до стану 20-х років минулого століття.

Або російська залишиться де-факто домінантною,
і тоді перспектива української — кумедна креолізація (суржикізація).


(далі - "За рибу гроші-5", вже є в №9 (433) від 3 березня, і за тиждень буде на сайті )


Український Тиждень
Матеріал друкованого видання
№ 7 (431)
від 18 лютого